Sladkaya_Vata, 33 - 20 января 2010 18:49

- Які в мене очі?
Мовчить. Вдивляється. Невже за два роки зустрічей не розгледів моїх очей, які з пристрастю лізли в душу?
- Красиві - захоплено відповідає він.Немов відкрив теорему, яку вже всі знали, а він зрозумів лише цієї миті.
- Дурненький, я запитую про колір, - усміхається вона з дівочою ніжністю.
- Значить красивого.
Вона надуває губи. Не чекала, що він не знає, якого кольору в неї очі. Чи вдає, що не знає. А можливо він дальтонік... Хоча раніше я цього не помічала.
- Розумієш, темно, нічого не видно,
виправдовується він.
- Виявляється ми два роки зустрічалися в темряві.І ти жодного разу не бачив моїх очей. Ти взагалі бачиш мене чи тільки відчуваєш? - ображається вона
- У тебе очі сині, як волошки, як небо- намагається бути не такою суворою.
- А в мене? - це запитання з такою різкістюлунає в темряві, що розриває тишу.
Він дістає запальничку і присвічує. Вона опускає очі, щоб приховати їхній колір. Обличчя вже не усміхнене, не задоволене а роздратоване і ображене. До її серця миттєво приливає кров, ніби ошпарило окропом. Чи паралізувало. Лише думки крутяться одна поперед одної.
І це тоді коли я жила поглядом його блакитних небес... Господи, та з чим тільки не порівнювала його очі!!! Інколи мені здавалося що я заблукала в полі чарівних волошок і розгублено вибирала найкращі. А він за два роки не розгледів кольору моїх очей. Красиві....
- Подивись на мене, я знаю якого кольору твої очі.
- Дивиться чи ні? Якщо відразу не сказав - напевно не знає. А можливо він перевіряє нерви на міцність? Хочеться виправдити його. Чому? За що? За байдужість...
- Я ж сказав твої очі красиві, - він тримає запальничку біля мого обличчя і вдивляється з неприхованою цікавістю - Обідок синюватого кольору, а в середині помічаю коричневу краплинку. Зіниця чорна, розширена....
Таких очей я не бачив....
- Зелені, - не витримую я.
- Зелені в мене очі...

• 
• 
•