София, 39 - 14 марта 2007 03:21

для Элли:heart: стихи Ярославы Бабич

А восени нам сняться сни
Про місто в небових долонях,
Де припинають до весни
У сірих гаванях стіни
Самотні човники балконів.
Ще не дописані листи
Вже полетять за вітром босі,
Хто зачепився за дроти,
Руденький хтось, -- ex libris –
Осінь.
Мої віконця уночі
За літом раптом заголосять,
І малюватимуть дощі
Їм сльози лапками на носі.
А потім – сніг із висоти.
Ти не сумуй, я дуже прошу,
На землю змерзлу і хорошу,
На всі світи, на всі світи
Осінні падають листи,
Химерний час –
За листоношу.

***

ДІАЛОГИ НА ОСІННІХ ДАХАХ


- Ви самотні тут?
- Я? Самотній?
Зачекайте, давайте, пане,
Запалимо ліхтарі.
Вітер з півночі,
І сьогодні
Трохи зимно таки вгорі.
Вітер з півночі. Ніч. І дахом
Бродить місяць,
Як тінь блідий.
Чорні палуби, мокрі птахи
На розгойдані проводи.
Так високо, що ніби сниться –
Листопадами до зими
Хмари ходять тверді, мов криця,
Зорі топчучи чобітьми.
Будуть очі від сліз холодні,
Десь прокинуться дзигарі.
Вітер з півночі.І сьогодні...
- Ви самотні тут?
- Я? Самотній?
...Гасить зопалу ліхтарі.

******
Із півдня та із півночі,
Із льоду та боліт
Ми рушимо опівночі
До замкових воріт.
І подих перехоплено,
І падають слова
Захоплено закохані
В заховані дива.
Щоб ранком сонні ходики
Брукованих мостів
Прокинулись від подиву
У цокоті підків.
Між грудочками мерзлими,
Між скалочками площ,
Де по долонях пензлями
Малює небо дощ.

*******
Промчали чвалом через осінь
Червоні коні і громи.
Тут тихо, холодно. І досі
Невже залишилися ми?
В блаженних снах святого міста,
Вартівнях мокрих ліхтарів
Ми продаємо мертве листя,
А ще – приборканих вітрів,
Що снять
Дорогою додому,
Коли у небі зблисне втома,
І хтось у каптурі пітьми
Розтане в дзеркалі старому
І стане голосом зими.
По тій країні ходять тіні
Такі легенькі і осінні,
Потерті, змерзлі і малі,
Як полотняні королі.
А в лялькарів химерні звички –
Вдягати сни у рукавички
І забувати на землі.

• 
• 
•