sekleta, 55 - 3 марта 2009 23:37

Маю сьогодні такий стан як хіба що в дитинстві. Коли вперше зрозуміла,що можна писати скільки хочеш, майже стільки, як і читати. Дивлюсь в комп"ютер і думаю тільки про одне: щоб ще написати, щоб ще написати... Зізнаюсь, в тому самому дитинстві я мріяла стати письменницею. В дорослості ті мрії трохи пригальмувались, бо в дорослому житті зник простір. Найнеобхідніше для творчості - простір. Це коли і часу море, й ідей - море, і ніхто нікуди не спішить.

А коли щось закінчено - воно закінчено.

Дитиною я страшенно любила вести різні записи. Мала такі гарні зошити, куди старанно переписувала цитати з улюблених книжок, власні думки. Непросто було вибрати зошит, не будь-який годився до такого писання. Треба було знайти незвичаність.

Мій найкращий щоденник писався в червоному загальному зошиті з емблемами московської олімпіади. Пам"ятаю, що спочатку хотіла купити голубий, а потім - вибрала червоний. І шкодувала за голубим.



А коли була зовсім маленькою, мама привела мене в універмаг і запропонувала вибрати ведмедика.

Ціла полиця ведмедиків, рожевих і жовтих.

Я вибрала рожевого, але потім.... яким гарним видавався мені жовтий.

Цікаво, як склалося б моє життя, якби мама купила мені і жовтого, і рожевого ведмедя?

• 
• 
•