Леля, 50 - 5 февраля 2009 21:45

[COLOR=violet]Лiна Костенко

ЛЮБОВ НАНСЕНА
Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: «ні».

Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
Прив’яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. Але щастя - воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.

Моя Пісне Пісень. Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе, я не вдержу його в берегах.
«Фрам» - це значить «Вперед».
Ви залишитесь, Єво, позаду.
Бо до серця підступить
вічний пошук у вічних снігах.

Тиждень буде все добре.
Цілуватиму Ваше обличчя.
Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі…
Але потім воно покличе.
Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?

Ви не будете плакать?
Не поставите душу на якір?
Не зіткнуться в мені два начала - Ви і воно?
Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.
Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.

Ваші теплі долоні і мої відморожені руки…
Як вуста одірву від такої сумної руки?
Чи зуміємо жити - від розлуки і знов до розлуки?
А якщо доведеться чекати мене роки?

«Фрам» застряне в льодах…
А якщо не вернуся я звідти?
Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?!
Ви, така молода! Ви, що любите сонце і квіти!..

- Я люблю тебе, Нансен! І чекатиму все життя.
Все, що є найсвятіше, в мені називається - Нансен.
Хай співає сирена, вона перед нами в боргах.
Я сама розіб’ю об «Фрамові» груди шампанське,
як покличе тебе вічний пошук у вічних снігах.

Моя Пісне Пісень!
І вічний саде мій без листопаду.
Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.
Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду.
«Фрам» - це значить «Вперед». А на обрії буду я.[/COLOR]

• 
• 
•