МАРУСЯ, 65 - 7 января 2009 21:17

[SIZE=+1][COLOR=grey]НЕ ПРИМУШУЙ

Не примушуй мене дуже довго чекати:
Догоряє останнє поліно в огні.
Будеш попіл холодний затим розгортати,
І за холод пустий докоряти мені.

Витікає пісок, висихають озера,
Розтає від тягучих століть льодовик.
Виявляється, мури – з тонкого паперу,
А я так сподівалась на захист від них.

Виявляється, повінь прийшла не навічно,
Не навік я весела, не навік ти сумний…
Як спадає вода – залишається звичний
І до болю звичайний пейзаж кам’яний.

Не примушуй чекати – благаю, мій милий.
Я боюсь, що над вечір лишусь порожнем.
З часом жовкне папір, вицвітає чорнило,
І сивіє волосся моє з кожним днем.

Зрозумій: не для мене ні скубання льону,
Ні під пісню сумну обкидання петель.
Лиш подай мені знак – я зніму охорону,
Я літак захоплю і вкраду корабель.

Не примушуй у спеку чекати гатіння.
Дар чекання – найвища з чеснот и звитяг,
Та не мій він, повір … є в запасі терпіння,
Та немає, о, Боже, в запасі життя…

Олеся


[/SIZE][/COLOR]

• 
• 
•